Національно - патріотичне виховання в сучасних реаліях
КРЕМИДІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
ДОБРОСЛАВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ
ОДЕСЬКОГО РАЙОНУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
НАЦІОНАЛЬНО – ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ
Вчитель української
мови та літератури
Кот Надія Василівна
Кремидівка - 2023
За останні пів століття український народ бачив і пережив те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі. На наших очах відбувається геноцид українського народу. Знищені Буча та Ірпінь, зболений Ізюм та голодний Маріуполь. Розбомблені культурні пам’ятки, що стояли тисячоліттями. Деокупована Харківщина демонструє 80% відсотків зруйнованих будівель. Та свобода, яку нав’язує ворог, полягає у свободі знущання та переслідування над живими людьми та їхніми переконаннями. На окупованих територіях люди живуть без світла та води, інформаційно дезінформовані і під постійним тиском. В Балаклеї ворог намагався ліквідувати всі українські книжки, виставивши у бібліотеках російську літературу.
Отже, найважливішою прерогативою сучасної дійсності є національно – патріотичне виховання, а саме виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовної та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної культури [1, с. 5].
Завдання закладів освіти – так побудувати виховну діяльність, щоб сама її організація, приклади авторитетних наставників-учителів, шкільне середовище виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності [2, с. 23].
Найважливішою громадянською рисою особистості є сформованість національної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України. Ціновим засобом відображання нації є формування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, від почуття національної неповноцінності, що формувалися віками.
Цього року виповнилося 300 років з дня народження філософа, просвітителя, поета Григорія Савича Сковороди. Нам ще доведеться розгадати його послання. Не полишаючи боротьби за свободу, Григорій Сковорода добрих пів життя мандрував світом і, здається, знайшов райську місцину, де прожив останні роки свого життя і помер у будиночку, який і став його музеєм. Але у травні 2022 року росіяни запустили свою крилату ракету і зруйнували музей.
Творчість Григорія Сковороди з роками переосмислюється. В наш час з’являються нові книжкові та графічні проєкти, наукові дослідження. Основа його філософії – учення про три світи (макрокосм, мікрокосм і біблійний світ символів) і дві натури людини. Філософ вважав найважливішим пізнати себе – через пошук «сродної праці». У байках, піснях, трактатах торкався питань пошуку щастя, свободи, нерівної рівності, значення серця, мудрості. Григорій Сковорода вважає, що думки людини, її слова – це внутрішній світ людини, її духовне призначення, її краса або огидність, велич або ганебність [3, с. 11].
Ця ідея філософа напрочуд актуальна сьогодні, адже українці – найсильніша нація світу, в наших жилах тече козацька кров славних та сміливих вояків, які ніколи не здавалися. Вони не дали загарбати наші землі, не дали підкорити та поставити українців на коліна. ЗСУ невпинно йдуть вперед, звільняючи території та відкриваючи страшну правду світові.
Шевченкова творча спадщина – це ціла академія для нашого народу, якій може по-доброму позаздрити будь-який народ світу. В цій академії сконцентровано все: наша мова, історія, звичаї та традиції, наша мораль, етика й естетика, національна філософія, основи українознавства та державотворення, найвища духовність, наше минуле, сучасне й майбутнє.
Окрім того, Т. Шевченко – це завжди сучасно й в епіцентрі того, що ми називаємо українським культурно-історичним світом, бо він волею історії ототожнений з Україною. Сьогодні, в часи кривавої війни, яку розв’язано проти України, особливо відчувається дух незламного поета й художника, чий голос крізь віки закликає кожного українця до боротьби за свою Батьківщину [4, с. 32].
«Любіть Україну!» – патріотичний вірш Володимира Сосюри, написаний в Києві у травні 1944 року. Україна розростається на цілий Усесвіт і на цілу вічність. І тому ми нікому і ніколи не дозволимо розірвати Україну на шматки, знекровити, знеукраїнити.
1951 року в газеті «Правда» з’явилася стаття «Против идеологических извращений в литературе», у якій В. Сосюру за вірш «Любіть Україну» звинуватили в «буржуазному націоналізмі» («страшними» для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: «Без неї ніщо ми, як порох і дим!»), перестали друкувати, він жив під прямою загрозою арешту аж до того часу, коли помер Сталін 1953 року [5, с. 17].
З-поміж популярних форм національно-патріотичного виховання на уроках української мови можна виокремити такі, як:
– творчий проект «Алфавіт мого міста, села»;
– тематичний (національно-патріотичний) клуб вихідного дня;
– майстер-клас із виготовлення арт-листівок для українських воїнів;
– гра-репортаж «Видатні герої сучасної України»;
– есе -мандрівка «Сюжетні замальовки рідного краю»;
– патріотичний флеш-моб;
– презентація ролику на патріотичну тематику, виготовленого дітьми;
– зустрічі з цікавими земляками-патріотами, письменниками, поетами, військовими;
– портфоліо родинних реліквій чи традицій;
– написання книги пам’яті (родини, школи, району, міста).
Актуальною є організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України. Участь у патріотичних конкурсах « Війна за свій шлях», «Слово до слова», «Війна в долі моєї родини», «Без сім’ї і свого роду – нема нації, народу».
Ворог поширює теорію « руського міра» та налаштовує людей проти українців, вбиває в їхні голови за допомогою кібер-війни історію про винищення російськомовного населення. Росія має всі ознаки тоталітарної секти, бо навіть люди з вищою освітою, вчені, письменники, артисти інколи припиняють сприймати реальність такою, яка вона є, не вірять ні свідкам, ні об’єктивним джерелам інформації, сприймаючи подання інформації викривлено.
Та поруч крокує віра в те, що усе розпочате, закінчиться перемогою мужньої та витривалої нації над зажирівшим і пихатим ворогом. Віра триває, зростає з кожним днем, як ненависть до тих, хто вбиває українців і досі.
Список використаних джерел:
1. Бех І. Д. Вибрані наукові праці. Виховання особистості. Чернівці: Букрек, 2015. 640 с.
2. Великий тлумачний словник української мови (з дод. Допов. Та СД) уклад і голов. ред. В. Т. Бусел. К.: Ірпинь: ВТФ «Перун», 2009. 1736 с.
3. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти: навчально-методичний посібник / П. Р. Ігнатенко, В. Л. Поплужний, Н. І. Косарєва, Л. В. Крицька. Київ: Інститут змісту і методів навчання, 2017. 252 с.
4. Гавлітіна Т. М. Національно-патріотичне виховання підлітків в умовах позашкільного навчального закладу: дис. канд.: 13.00.07 / Гавлітіна Т. М. Рівне, 2007. 209 с.
5. Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави. Рідна школа. 2001. № 2. С. 9–13.
6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. К.: Либідь, 1997.
7. Каплуновська О. Сучасний погляд на патріотичне виховання. Дошкільне виховання. 2015. № 8. С. 8–10.
8. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді Міністерство освіти і науки України. 606. URL: pnpu.edu.ua/ua/files/vr/knpvdm16062015.doc
